Мудреці давнини вчать, що цей світ тримається на трьох опорах: Торі (тобто її вивченні та виконанні всіма нащадками Ноаха семи її заповідей), храмовій службі (тобто жертвопринесення, що відбувалися у двох єрусалимських храмах) та доброму ставленні до ближнього (сюди входить цілий ряд певних поведінкових критеріїв: гостинність, чуйність, доброзичливість тощо).
Ці три найважливіші духовні сили, перелічені в порядку їхньої значущості, забезпечують існування всього Всесвіту.
Якби не їх виконання, Всевишній не дозволив би проіснувати цьому світу й годину. Ось що мають на увазі, коли говорять про те, що «цей світ існує завдяки праведникам»: у тому числі і завдяки праведникам із народів світу.
Справа в тому, що у народів світу, які дотримуються семи заповідей нащадків Ноаха, є істотна частка в кожному з трьох перерахованих вище дій. Тора дає їм сім заповідей для ретельного їх дотримання та виконання. Добре ставлення до ближніх, одним із проявів якого є, наприклад, гостинність, має пряме відношення до народів світу вже хоча б виходячи з того, як наполегливо праотець Авраам наставляв у цьому свого сина Ішмаеля (див. Берейшит 18:7). Але ось питання: а хіба є частка у народів світу в храмовому жертвоприношенні? Адже це, так би мовити, суто єврейський і наповнений цілком особливою і надзвичайно святою атмосферою елемент їхнього життя.
Виявляється, є. І ще яка!
Тора каже нам, що будь-який представник народів світу, незалежно від його релігійних переконань, міг принести в єрусалимському храмі жертву «ола», тобто всеспалення. Щоб зрозуміти, що це за жертва така, достатньо буде сказати, що за своєю чергою вона стоїть найпершою з усіх перерахованих Торою (див. Ваїкра 1:1-17), а Тора перераховує їх усіх у порядку спадання святості кожної.
Сама назва «жертва»(на івриті «корбан») означає наближення до Всевишнього.
Ола (або жертва цілопалiння) — це добровільне принесення окремої людини. З усіх жертв вона єдина спалювалася на вогні повністю, без решти. Цією жертвою міг бути бик, ягня, козел, дикий голуб чи домашній голуб: залежало від добробуту жертвуючого. Жертовних тварин різали на північ від зовнішнього храмового жертовника, потім знімали шкуру, тушу розрубували на частини, солили все це на пандусі при піднесенні на жертовник, а потім повністю спалювали на вогні. У жертовних тварин не мало бути жодної вади.
У разі крайньої потреби жертвуючого тварина могла бути замінена на пшеничне борошно — таке жертвопринесення називалося «мінхою» (див. Ваїкра 2:1-13).
Жертва ола тому згадується в Торі раніше за всіх інших жертв, що вона стоїть вище за них. На це натякає сама її назва — «ола», означає, що вона, по-перше, понад іншими жертвами, і, по-друге, вся підноситься у вогні.
Той факт, що ола повністю спалюється, і ні коени, ні жертва не можуть з'їсти від неї ні шматка (на відміну від інших жертв) свідчить про її високе достоїнство. Справа в тому, що більшість інших жертв приносяться через свою обов’язковість або задля спокутування певних гріхів. Тому щодо них (інших жертв) Всевишній наказав, щоб їх частково спалювали, а те, що залишилося, віддавали коенам для вживання в їжу. Жертва ола — це дар Всевишньому, викликаний бажанням очиститися і наблизитися до свого Творця. Тому вона єдина спалюється повністю. Бог відноситься до неї як до дару від дорогого друга, який призначений тільки Йому і нікому більше.
Крім того, РАМБАМ пояснює, що, коли людина дивилася на те, як тварину ріжуть, обробляють і повністю спалюють на вогні, її охоплювало почуття глибокого смирення та покірності. Вона усвідомлювала, що те, що відбувається над жертвою, насправді слід було б здійснити над нею (анатомія людей і тварин схожа за своєю фізичною структурою). Адже Небеса вимагають, щоб за кожне порушення навіть однієї з семи заповідей нащадків Ноаха застосовувалась смерть відносто того, хто порушення переступив. І мідраш розповідає нам, що окроплення храмового жертовника кров'ю тварини, яка приносититься в жертву всеспалення (а воно слідувало відразу ж після забою тварини) являло собою заміну крові того, хто згрішив, кров'ю тварини.
Окрiм того, жертва всеспалiння, яку приносить будь-яка людина з народів світу, приймалася, навіть якщо людина молилася ідолам. Адже відомо було, що її принесення так сильно підносить людину і здійснює такий сильний вплив на її душу, тіло і все подальше життя, що вона згодом часто зрікалася своїх помилкових вірувань і визнавала над собою владу Всевишнього, а також приймала на себе виконання семи законів нащадків Ноаха, встановлених для людства.
Тепер у нас немає більше Храму. Вже не можна за допомогою жертви всеспалення стати ближчим до нашого Творця. Однак після руйнування Храму місце всіх жертвоприношень зайняли відповідні молитви (як сказано: «І замінять уста наші приношення биків на жертву»).
Відомо, що жертву всеспалення замінює сьогодні виголошення «Мізмор ле-Тода» — Пісні на честь жертви вдячності (Теїлім [Книга псалмів] розділ 100). Кожному, хто вимовляє цей псалм, зараховується, ніби він особисто привів у Храмовий двір і віддав коенам тварину, призначену для принесення в жертву ола.
Тому третій Любавицький Ребе Цемах-Цедек так наполегливо рекомендував усім, хто відвідував його з народів світу, вимовляти цей псалм щодня щоранку, крім суботи, святкових днів, дня напередодні свята Песах, святкових буднів Песах та свята Йом-Кіпур.
Адже його виголошення, поряд із прийняттям і виконанням семи заповідей нащадків Ноаха, а також доброю поведінкою відносно ближнього — ваш особистий внесок не лише для підтримки існування та процвітання цього світу, але сприяння кардинальним змінам, які настануть у світі з приходом праведного Мошіаха, хай станеться це швидше в наші дні.
Ось текст псалма:
Пісня благодаріння. Вигукуйте Б-гу, вся земля! Служіть Б-гові з радістю, приходьте до Нього зі співом! Дізнайтеся, що Б-г Всесильний, що Він створив нас, і ми Його, Його народ і вівці пастви Його. Заходьте до воріт Його з подякою, до дворів Його — з хвалою. Дякуйте Його, благословляйте ім'я Його, бо Б-г добрий: милосердя Його навіки, віра Його з покоління в покоління. Источник: Жертва приближения
