Про будівництво Вавилонської вежі розповідається в Торі в розділі «Ноах» (11:1–9): «І була по всій землі одна мова і слова єдині. І сталося: рухаючись зі сходу, вони знайшли долину в землі Шинар і оселилися там. І сказали вони один одному: Давайте робити цеглу і випалювати її в печі! І була у них цегла замість каменю, а земляна смола була у них замість вапна. І сказали вони: Давайте збудуємо собі місто і вежу, а вершина її — до небес, і створимо собі ім’я, щоб нам не розсіятися по всій землі! І зійшов Г-сподь побачити місто і вежу, які будували сини людські. І сказав Г-сподь: Ось народ один, і мова одна у всіх них, і таке вони почали робити. І тепер не буде їм перешкоджено нічого з того, що вони задумали. Давайте зійдемо і змішаємо там їхню мову, щоб вони не розуміли мови один одного. І розсіяв Г-сподь їх звідти по всій землі, і перестали вони будувати місто. Тому дано йому ім’я Бавел, бо там змішав Г-сподь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Г-сподь по всій землі».
Відповідно до коментарів РАШІ, люди змовилися і сказали: «Не має Він права обирати для Себе вищі сфери. Піднімімося ж на небеса і виступимо проти Нього».
У мідраші розповідається, що хоча всі вони були одностайні в необхідності побудувати вежу, їхні цілі були різними. Частина народу думала так: «У разі нового потопу ми піднімемося на вершину вежі, і вода нас не дістане». Інша група — ті, хто казали: «Створимо собі ім’я», — планувала влаштувати на вершині вежі місце для зібрань, щоб поклонятися там ідолам і таким чином урятуватися від будь-якої катастрофи. Треті ж стверджували: «Несправедливо, що Всевишній один панує над вищими сферами, обмеживши нас нижнім світом. На вершині вежі ми встановимо ідола, вкладемо в його руки меч і покажемо Йому, що проти Нього оголошується війна!»
Усі ці категорії людей мали намір повстати проти Всевишнього. Але були й такі — ще більш нечестиві — які взагалі заперечували Його існування. Для кожної події у Всесвіті вони знаходили раціональне пояснення: Потоп, мовляв, був звичайним природним явищем. Вони стверджували: «Раз на кожні 1656 років (час від Створення до Потопу) небеса здригаються, викликаючи потік води. Щоб запобігти цьому, ми повинні встановити підпори для Неба — одну на півночі, одну на півдні і одну на заході. А першою опорою стане наша вежа на сході, в долині Вавилону».
Будівництво вежі було грандіозним підприємством. Оскільки в землі Вавилону не було каменю, люди винайшли новий будівельний матеріал: вони обпалювали глину в печі й отримані цеглини використовували замість каміння.
Вежа росла і росла й незабаром стала настільки високою, що на підйом до її вершини потрібен був цілий рік. До вежі вели двоє широких сходів — зі східного та західного боку. Східними сходами піднімали будівельні матеріали, а західними — спускалися люди. Робота не припинялася ні на мить.
Будівельники були настільки одержимі бажанням завершити вежу, що коли якась цеглина падала і розбивалася, вони нарікали: «Як важко буде її замінити». Але якщо людина падала вниз і гинула — на це ніхто навіть не звертав уваги.
Зрештою Всевишній «спустився» на землю разом із сімдесятьма ангелами й почав судити це покоління. Він сказав: «Таке нечестиве підприємство могли задумати лише люди з єдиною мовою. Відтепер нерозуміння розділить їх».
Яка ж доля спіткала вежу? Її нижню частину поглинула земля, верхню було спалено, а середня залишилася стояти.
Воістину — як прекрасний світ і як огидні розбрати! Люди покоління Потопу ненавиділи один одного — і від них не залишилося сліду. А покоління розсіяння, попри свою гріховність, жило в злагоді — і тому вижило.
Ось як описується це змішання мов. Під час будівництва повз проходив Авраам, якому тоді було 40 років. Він крикнув їм, щоб вони припинили дратувати Всевишнього своїм хмарочосом. У відповідь вони насмішкувато назвали його безплідним мулом і порадили не втручатися в їхній великий проєкт. Авраам більше не наполягав. І раптом будівельники пережили щось на кшталт «збою в комп'ютері». У їхні голови ніби «зайшов вірус». Вони забули єдину мову й заговорили різними мовами. Один перестав розуміти іншого — а це, як ви розумієте, критично для будівництва.
— Давайте розчин! — кричали зверху.
— Ось вам ще цегла, — відповідали знизу.
— Навіщо мені цегла? Мені розчин! Ви що, знущаєтесь? Отримайте цією цеглиною по голові!
Уявіть собі: українською мовою слово «дай» означає «give me», а на івриті те саме звучання означає «Та припини вже!!!», а англійською це взагалі сприймається як «помри! (гад!)». Тож причин для взаємного нерозуміння було більш ніж достатньо.
Причому все сталося миттєво, без жодного попередження. Почалися бійки. Сьогодні ми назвали б це «когнітивним дисонансом», а тоді одразу били в обличчя. Вежа забрала життя багатьох будівельників, але нові продовжували лізти, як мурахи, не розуміючи, що це вже не мало сенсу — все одно хтось переріже мотузку і відро з розчином виллється їм на голову. Почалася велика бійка, і довго не могли заспокоїтися, переживаючи раптове забуття єдиної мови й бачачи, що навіть про найпростіше вже не можуть домовитися.
Також рабі Йеуда Нахшоні наводить коментар рабейну Бах’я, який вважав, що Вавилонська вежа мала бути своєрідним громовідводом проти блискавок, якими Всевишній міг знищити землю.
У кабалі дається глибше пояснення цього будівництва. У Торі сказано, що загальна кількість душ, які прийшли разом із Яаковом до Єгипту — родоначальників усіх наступних поколінь Ізраїлю, — сімдесят. І кількість народів і мов, на які розпалося людство після Вавилонської вежі, також дорівнює сімдесяти. Згідно з кабалою, душі євреїв, поневолених у Єгипті, були реінкарнацією душ будівельників Вавилонської вежі, і своєю тяжкою працею вони спокутували те, що було зруйновано будівельниками Вавилонської вежі в духовному світі.
Будівельники Вавилонської вежі знали таємниці світобудови. Вони були «єдиним народом» і мали «одну мову» — тобто знали «Мову Єдності», або таємницю Священної мови, якою було створено Всесвіт.
Вони намагалися випередити ідею Єдиного Народу Ізраїлю, Святого міста Єрусалима і Єрусалимського Храму. Це був один народ: «Один народ, одна мова і одне наріччя». «Місто і вежа, вершина якої сягає небес», мали стати провідниками між небесним і земним. Таким чином вони хотіли отримати всі блага з Духовного Джерела — без підпорядкування Йому.
Побачивши це, Всевишній сказав: «Зійдемо і змішаємо там їхню мову». Сімдесят ангелів, до яких Всевишній звернувся, дійсно «спустилися», і кожен із них узяв під опіку народ, довірений йому. Так єдиний народ і єдина мова розпалися на безліч народів і мов. Источник: Вавилонская башня
